Інтерв"ю зі мною

Всім привіт! Читайте тут http://mash.ua/blogs.html?id=94

Інтерв'ю щоп'ятниці: Ірина Довгалюк

Сьогодні в нашій рубриці "Інтерв'ю щоп'ятниці" чарівна дівчина і талановитий майстер Ірина Довгалюк з Івано-Франківська. Її прикраси - живі та сповнені натхнення, а образи - витончені та жіночні.




- Ірино, розкажіть, з чого все почалось?
Почалося все з дитинства. Моя мама була вишивальницею та прекрасно в’язала спицями, я завжди за нею спостерігала. Ще коли я була в дитсадку, мама навчила мене вишивати хрестиком, і саме вона прививала мені відчуття прекрасного – купувала красиві речі, дозволяла вибирати самостійно їх, розвиваючи мій власний смак, а вже батько підтримував мене фінансово. Я йому дуже вдячна за це. Пам’ятаю, у сьомому класі він повіз мене до Києва у магазин-склад з намистом, дитячому щастю не було меж ))))) А у дев’ятому класі в мене виникла ідея вишити весільну суконку, так тато повів мене до кравчині, яка пошила по моєму ескізу плаття, яке я потім вишивала на свій смак. Один словом, батьки у мене золоті, я завдячую їм життям та розкриттям таланту. Вони ніколи не ставали на моєму шляху, не нав’язували мені професію, а лише споглядали за мною і допомагали у починаннях. Я завжди знала, що моя творчість - це не просто хобі, це щось більше, це мій хліб, це моє життя. Також для мене велике значення має сім’я, і якщо б мені прийшлося обирати між сім’єю та творчістю, то краще мені померти, тай усе ))))) Для мене вони на одному рівні.




- Коли Ви зрозуміли, що творчість стала бізнесом, стала приносити прибуток?
Воно само якось до цього дійшло. У світ бісеру я потрапила у 6-му класі, це був гурток по бісероплетінню. Проходивши туди рік, я вирішила вже звідти іти – все одноманітно, всі все роблять одинаково, це були картини з квітів в техніці низання на дротик. Але моя викладачка побачила , що щось в тій дівчині є і попросила зостатися. Це було, мабуть, перше відчуття віри у мене когось, окрім батьків. Тоді я розробила квіти на основі мозаїчного плетіння. Смішно, але ми з викладачкою ховали ті квіти від інших учнів, нікому не показували))) Далі були виставка у Івано-Франківську, другим туром була всеукраїнська виставка у Києві, здається, після чого ми поїхали з тими картинами на міжнародну виставку в Крим, де взяла я третє місце (це був міжнародний фестиваль з декоративно-прикладного мистецтва). По приїзду з Криму я гурток залишила, сказала, що треба дати дорогу іншим дівчаткам, а сама пішла на власну стежину.
В той час я принципово не продавала своїх робіт. У нас часто були виставки-продажі, але я лишень виставлялася і дарувала. А от перший заробіток був на вишивці весільних суконок на замовлення місцевого салону, мені тоді було 14 років. Пам’ятаю одну суконку я вишивала два тижня кожен день з 7 ранку до 3-4 ночі, це були масштабні роботи, шкода, що фото не зосталися.



- Важко було обирати напрямок з-проміж різних матеріалів і технік?
З другого класу я посилено займалася музикою, грала на чудовому народному інструменті домбра, і вже готувалася до вступу в училище, як одна жіночка, що бачила мої роботи з бісером, сказала «Ірино, щось ти не туди поступаєш, тобі дорога до Інституту Мистецтв ». Я пішла, поцікавилася і згодом поступила на факультет дизайну, за спеціальність "Модельєр". Відразу по вступу до університету напросилася на роботу вишивальницею до місцевого дизайнера одягу на роботу. Вже через півроку я перевелася на заочне відділення, оскільки зрозуміла, що практика у моїй сфері - це усе. В тій майстерні я попрацювала три роки – це майстерня Ірини Харченко, відомого в Україні та за її межами дизайнера одягу. Я дуже їй вдячна, вона дуже велику роль зіграла у моїй творчості. Потім і до тепер ми співпрацюємо ось вже 10 років.
В мене був переломний період десь на четвертому курсі, коли я зрозуміла, що мене не цікавить одяг як такий, мене цікавлять деталі))) Я навіть коли шила одяг на замовлення, то починала з декору, після чого малювала сам фасон. Так я прийшла до прикрас.
Не люблю голосних фраз, але я хочу подарувати жінкам кусочок розкоші, хочу і розвиваюся у напрямку високої моди, haute couture. Я не економлю на матеріалах і на часі, завжди поєдную різні техніки. На роботу можуть піти години, десятки годин, а оплата мінімальна. Про заробіток не замислююся. Я завжди кажу, що там де починається комерція, там закінчується творчість.



- Але ж Ви все-таки якось будуєте стосунки з покупцями, якось намагаєтесь презентувати свої роботи в мережі, у Вас є чудовий сайт, тож якось це все одно робиться, так?
Так, але я роблю це все для себе, оскільки люблю все красиве, і щоб все було гармонійно поєднане. Ви, може, помічали, але окрім блогу (сайту) та сторінки вконтакті мене, напевне, більше ніде і нема. Я вважаю, що якщо річ хороша, то про неї будуть говорити. Тому «сарафанне» радіо – то найдостовірніший спосіб будувати стосунки з покупцями.
Я почала себе відчувати на сходинку вище коли мої прикраси почали купувати на подарунок, а найвищою винагородою є коли телефонують по рекомендації.


- Чи є у Вас якісь творчі досягнення, якими Ви особливо пишаєтесь?
Я вивчаю багато технік вишивки, плетіння, в’язання тощо, але найбільше я люблю поєднувати та шукати щось своє. Дуже пишаюся своєю технікою виготовлення декоративної квіточки з натуральних матеріалів, яку я назвала «Обшивка», тут кожна пелюсточка обшита і підтягнута. Як вона народилася? Як зараз пам’ятаю це був липень 2010 року. Я люблю все натуральне, зокрема шовк та різні мережива. Є традиційна техніка «Обпалка» де синтетична тканина обпалюється над вогником, таким чином надається форма пелюстці. З натуральною тканинкою таке не зробиш. Є ще одна всім відома техніка де спеціальними інструментами, що звуться «бульки», попередньо прожелатинена тканина булиться, щоб надати пелюстці форми. Я довший час працювала у цій техніці, але за що її не люблю – квіточка боїться води та вологості, її не одягнеш під верхній одяг, тай вигляд не природній. Якось клієнтка принесла одну з таких квіточок зі словами «Іра, я вдягла квіточку на резиночку для волосся і, забувши про неї, пішла у сауну... зможеш щось зробити?» . Я ледве не заплакала, це був пляцочок, а не квітка. Мені стало гірко від того, що таке сталося лише від того, що тканина не дозволяє по-іншому з нею працювати. І я почала думати, як зробити так, щоб квітка з шовку була «живою» та довговічною, щоб її можна було і під піджак одягти, і в дощ прогулятися. Ту першу квіточку в техніці «Обшивка» ношу особисто до тепер, і часто чую «Іра зроби мені таку», я кажу, що не зможу, хіба зараз зроблю, ще два роки поношу і віддам )))))))))) Справа в тім, що квіточка з часом лохматиться і стає ще прекраснішою.
Мої квіти – вони живі, тому що тканина не оброблена, вона яка є ніжна, такою і залишається - чи це шовк, чи це мереживо. Цим я дійсно пишаюся.



- Розкажіть будь ласка, як народилася ідея Вашого логотипу?
Завжди бачила у своєму логотипі квіточку, тому що взагалі дуже їх люблю, а саме споглядати за ними у природі, за їхнім життям. Вони мене надихають.
Ідея логотипу моя власна. Спершу була конвалія, вона схожа на намистини, але я завжди любила ромашку. От навіть зараз говорю про неї і мені стає перед очима як я з батьками гуляю по полі, збираю їх, вплітаю у віночок.... Ці пелюстки мені завжди хочеться малювати, тому я зрозуміла, що це моя квітка. Якось підсвідомо, але саме ромашку я бачу у багатьох виробах, наприклад, у колекції «Подих» та у новій весільній колекції. Це не я обрала її, а вона –мене. Навмисне у логотипі зображено вісім пелюсток, якщо придивитися то це переплетені чотири знаки нескінченності, які відображають мою любов до життя, пристрасть до намиста, любов до творчості та віра у людську доброту та щирість.


- За яким принципом об’єднані Ваші колекції? Це якийсь предмет натхнення, який ви описуєте, чи якась емоція, яку Ви втілюєте?
У мене загалом все робиться на емоціях, це стан душі. Я ніколи не сиджу і не думаю, що маю зробити. Я завжди по внутрішніх почуттях обираю матеріали, потім їх між собою комбіную. Мене часто запитують «Як ти це робиш?», я завжди відповідаю – то не я, мені звідкись диктується, руки роблять, а моя справа проста - не заснути і дати можливість цьому всьому здійснитися. І вже у процесі, коли я бачу що народжується, тоді я намагаюся пояснити свої емоції на даний момент.
Я дуже довго збиралася розпочати весільну тематику, зараз пройшла фотосесія весільної колекції, але то навіть не стільки колекція – це образ нареченої, саме такою я її бачу у цей важливий день у її житті.


- Розкажіть пару слів про цю нову колекцію, будь ласка.
Фотосесія проходила о четвертій ранку на річці. Вся команда з ліхтариками у темряві мандрувала берегом. Я з гарячим чаєм і ковдрою крутилася навколо своєї нареченої, яка героїчно роздягнена на холодному камінні боса зустрічала світанок. Але все не даремно, нам вдалося те, що задумали.
Що я хотіла там сказати?
Вона (наречена) зустрічає світанок нового дня, зараз вона в гармонії з собою та природою. Вона ще без макіяжу та зачіски, її букет ще не зібраний. Зустрічаючи сонце, вона прощається з вчорашнім днем та вчорашнім життям, завтра щось зміниться. Вона ще не знає, що буде далі, але вона кохає. ЇЇ подих вільний, її душа чиста, як гірська вода.
Навіть модель я обрала ніжну та витончену саму по собі, в цьому образі я хотіла переплести почуття щастя, кохання, любов, і в той же час почуття тривоги, переживання. Згодом до нареченої приєднується дружка, яка розділяє її занепокоєння.
Музичним супроводом колекції стала композиція Carla Bruni - Quelqu'un m'a dit.





- Ірино, чи є у Вас якісь творчі плани, якими Ви хотіли б поділитися?
В мене є і плани, і ціль, і мрія – я розділяю ці поняття. Мрія моя – поїхати до Парижа в найстаріше ательє вишивки Франсуа Лесаж, вони працюють з відомими Будинками мод, такими як Шанель, при ательє є школа, моя мрія – поїхати туди і повчитися. Я заради цього ладна навіть французьку вивчити, хоча мені мови взагалі не даються ))). Я знаю точно, що колись туди поїду; не знаю, коли це буде – через п’ять, десять чи п’ятнадцять років, але це буде. Може вже бабусею буду, але там побуваю. )))
Ціль – це магазин-майстерня. Зараз в мене є окремо майстерня та крамнички, в яких продаються мої вироби, але коли продається прикраса, мені хочеться бачити покупця, мені дуже важливий цей момент, хочу спілкуватися з усіма власниками моїх прикрас особисто.
Я працюю з образом, а не з окремою прикрасою, відчуваю себе художником, що наносить останній штрих на полотно, цим штрихом і
є аксесуар. Бувало і таке, що я відмовляла брати якусь з прикрас, так як вона зайва в даній «картині» (образі). Тому маю мету відкрити магазин, де і буде відбуватися сам процес виготовлення прикрас, де можна буде як подивитися готовий виріб, так і поринути у цей прекрасний світ розкоші. Спілкування з майстром теж дуже важливе, а процес створення чогось завжди цікавий. От зараз, коли я працювала над весільними прикрасами, ми відзняли декілька кадрів процесу роботи. В мене завжди на столі все красиво розкладено, це насправді треба фотографувати, я люблю різні баночки, піали, ложечки, то вже мабуть стало хобі збирати.



З часом можливо майстер класи проводитиму, поки ні.

А найближчі плани - у вересні буду брати участь у виставці Handmade Fashion (Київ) (http://www.hmf.kiev.ua/ - прим. Mash).

- Розкажіть, будь ласка, про свою команду трішки.
Мені пощастило знайти фотографа, що відчуває мої вироби, це прекрасно - коли тебе розуміють з півслова. Всі фотографи, з якими я працювала, - професіонали, але з Тетянкою ми, як кажуть, на одній хвилі. Взагалі дуже важливо знайти команду однодумців. Зараз зі мною працюють двоє дівчат, з однією ми вже довший час разом, а нещодавно з училища на практику дівчинка прийшла, і я вже нікуди її не відпущу ))))))))
В мене помічниці як коліжанки, я повністю перед ними відкрита як по роботі, так і душею. Вважаю, що не можуть вони мені допомогти і вкласти в роботу трішки себе, якщо в нас не буде тісних відносин. Буває таке, що зранку я не в стані мислити, так як працюю вночі зазвичай (я сова з народження), помічниця відпоює мене кавою, і вже тоді ми починаємо творити. В день у мене відбуваються більш організаційні питання та повна віддача моєму основному помічнику та критику - синочку (3 рочки).
Вся вишивка, весь збір квітів і всі розробки - це роблю я, дівчата допомагають підготувати окремі деталі. Вся основна робота за мною, і так воно завжди буде, я ніколи не ставитиму роботу на потік, мені це не цікаво.
- Чи бувають у Вас моменти, коли Ви відчуваєте брак натхнення, коли хочеться зробити якусь паузу від роботи? (відповідь на питання Маргарити Гуткіної з її інтерв'ю)
Ні, я у постійному натхненні. Може бути втома, але щоб не було натхнення, щоб не хотілося щось робити – такого не буває. Коли є замовлення то я вже себе знаю: щоб «народити» щось по-справжньому красиве, мені треба добу не поспати, і на другу в мене все вийде. Я, навпаки, відпочивати не вмію. Їду наприклад, на море: хтось із собою одяг бере, я ж беру бісер, намистини та нитки і відпочиваю з ними, чоловік свариться, але що зробиш – яка є. Дуже він в мене терплячий в цьому плані, хоч в мене і майстерня, та все одно я працюю вночі вдома, бідолаха має все це вдома терпіти. Ціную його за це.
- Ірино, трошки таких собі творчих питань: уявіть собі, що Ви стали героїнею якоїсь кінострічки, – що то за кінострічка, героїнею якої Ви хотіли б побути?
Це має бути щось творче. Мене взагалі цікавлять фільми, в яких людина чогось добивається сама. Як раз моя героїня всього добивається сама, своїм талантом. Впевнена не так в собі, як в своїй меті, вона бачить чітко ціль і йде до неї. В мене малюється такий собі загальний образ, без конкретних імен та назв.
- Уявімо, що у Вас є можливість врятувати і зберегти лише одну книжку з усіх, що колись були написані, яку б Ви обрали?
Це «Біблія» - то святе, і «Кобзар» - для нас, українців – буду рятувати дві )))
- Чи можете Ви щось порадити людям, які тільки починають свій шлях у творчості, але хочуть присвятити цьому життя?
Перш за все важливо розуміти, що треба вчитися, і при цьому не існує кінцевої точки цього навчання. Я часто бачу, як майстри зупиняються, чогось досягнувши, це прикро. Важливо знайти той свій єдиний напрямок. До прикладу, у дизайні одягу я б так не розкрилася, а знайшла себе у прикрасах. Для того, щоб знайти себе, потрібно пробувати, проситися вчитися у інших майстрів, розвиватися та не боятися, а головне - не лінуватися, тому що лінь - хоч і рушійна сила прогресу, в той же час вона його і зупиняє.
Подивитися та придбати роботи Ірини можна на її сайті http://www.irynadovgalyk.com/та блозі http://irunadovgalyk.blogspot.com/.
Джерело : http://mash.ua

4 коментарі:

  1. як гарно ви розказали про свою творчість - читала із задоволенням!

    ВідповістиВидалити
  2. Ірино! На одному дихані прочитала ваші відповіді в інтерв"ю! Було дуже цікаво і так натхненно!
    П.С. А я теж навчалася у музичній школі домбрі, а потім бандурі! Добре, що ви не стали музикантом - у вас такі чудові роботи!

    ВідповістиВидалити
  3. Дякую!! Приємно, що надихаю)
    Я думаю, що якби я і стала музикантом всеодно б робила красу з намиста та ниток, так як любов ця розпочалася задовго до музики і вона вічна.
    Дякую ще раз за теплі слова!!!

    ВідповістиВидалити

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...